Природа окремого провадження в системі проваджень цивільного судочинства
Окреме провадження - вид цивільного судочинства, в якому відсутній спір про право. Воно характеризується, як непозовне, одностороннє провадження. В окремому провадженні розглядаються справи, по яких необхідно в судовому порядку підтвердити наявність чи відсутність юридичних фактів або обставин, від яких залежить створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав. Наприклад, особа звертається до суду з заявою про встановлення родинних відносин, оскільки встановлення цього факту необхідне для вступу в право наслідування. В порядку окремого провадження також розглядаються справи, по яких необхідно підтвердити наявність чи відсутність неоспорюваного права. Наприклад, встановлення факту володіння і користування нерухомим майном, справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі. По даним категоріям справ судом вирішуються питання не тільки факту, але й права. В даному випадку захист права не може здійснюватись в позовному порядку, оскільки тут відсутній спір про право і заінтересована особа ні до кого ніяких вимог не пред'являє. В окремому провадженні розглядаються справи, по яких суд встановлює правовий стан особи: в одних випадках особа визнається недієздатною або обмежено дієздатною; в інших - визнає особу безвісно відсутньою чи оголошує її умерлою. Окреме провадження - це вид непозовного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, а також: визначення правового стану особи. Цивільне процесуальне законодавство відносить до окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в
примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ч. 2 ст.234ЦГЖ). В порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом (ч. З ст. 234 ЦПК). Як видно, чинний ЦПК залишив відкритим питання щодо переліку справ окремого провадження, тому теоретично і практично в майбутньому цей перелік може бути доповнено. Так, відповідно до проекту Закону України "Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину" звернення з вимогою про відшкодування шкоди подається громадянином на ім'я прокурора. Прокурор після складання висновку про підтримання вимоги громадянина надсилає заяву про відшкодування матеріальної шкоди до суду за місцем проживання громадянина. Справи про відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави розглядаються відповідним місцевим судом за правилами, встановленими цивільним процесуальним законом для розгляду справ окремого провадження, з урахуванням вимог цього Закону (ст.ст. 8-10). Виходячи з того, що окреме провадження є самостійним різновидом цивільного судочинства, його традиційно визначають як процесуальний порядок розгляду передбачених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожній справі окремого провадження притаманні свої, лише їй властиві особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ наказного провадження. У справах окремого провадження суд не розглядає і не вирішує спір про право цивільне. У законодавстві дійсно закладена ідея про те, що в окремому провадженні не розглядається спір про право. В частині 6 ст. 235 ЦПК передбачено: якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Це дало можливість називати окреме провадження безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав. Поряд з цим слід підкреслити і специфічний характер діяльності суду та його компетенції в окремому провадженні, які обумовлені особливим об'єктом судового захисту і предметом судової діяльності. Загальним об'єктом судового захисту в окремому провадженні виступає охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності -
встановлення юридичних фактів або станів, а також підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Однак деякі вчені вважають, що в окремому провадженні можлива безпосередня охорона суб'єктивних прав. Вони виходять з того, що предметом судової діяльності в окремому провадженні, як і в позовному, виступають матеріальні правовідносини, котрі мають безспірний характер. Установлюючи різні юридичні факти, суд тим самим підтверджує і різні матеріальні правовідносини — цивільні, сімейні, трудові та ін. Суб'єктивні права не можуть бути об'єктом захисту в окремому провадженні, як не можуть бути предметом судової діяльності в окремому провадженні матеріальні правовідносини. Останні, за загальним правилом, виникають на підставі сукупності юридичних фактів. Оскільки в порядку окремого провадження завжди встановлюється лише один юридичний факт, інші факти або взагалі не існують в дійсності, або знаходяться за межами судової діяльності. Даний підхід може бути єдиним теоретичним обґрунтуванням виділення окремого провадження і об'єднання в ньому різних за своїм характером справ. Окреме провадження за сталою традицією регламентується в межах спеціального розділу ЦПК. При чому ЦПК виходить із принципу єдності цивільного процесу та цивільної процесуальної форми, тобто із того, що всі цивільні справи розглядаються за загальними правилами, крім випадків, передбачених законом. Справи окремого провадження проходять ті ж самі стадії цивільного судочинства. У окремому провадженні за загальними нормами, що містяться у основних положеннях кодексу, про склад суду, відводи, докази, представництво, судові витрати, строки, заходи процесуального примусу, перегляд судових рішень, участь іноземців і деякі інші. Деякі норми мають застосовуватися з певними особливостями - про осіб, які беруть участь у справі, закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду, судові витрати, попередній судовий розгляд та судове засідання, виконання судового рішення. Деякі норми за визначенням не можуть застосовуватися в окремому провадженні - про підсудність, мирову угоду, визнання вимог, третіх осіб, забезпечення позову. Порушення справ окремого провадження здійснюється поданням заяви. Зміст заяви повинен відповідати вимогам ст. 119 ЦПК. Проте до змісту заяви по конкретних справах окремого провадження ставляться свої вимоги, що зумовлено специфікою справ, які розглядаються судом. ЦПК передбачає особливості підготовки справ окремого провадження, які зумовлені специфікою кожної категорії справ і відображені в спеціальних статтях ЦПК, які регламентують порядок розгляду справ окремого провадження. В окремому провадженні відсутні інститути сторін (позивач та відповідач), третіх осіб, немає позову. Не діють такі інститути позовного провадження, як зустрічний позов, відмова від позову, визнання позову, мирова угода та ін.
Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов 'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; Таким чином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право, об'єктом судового захисту є інтерес, а предметом судової діяльності — встановлення певних юридичних фактів та станів, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх суб'єктивних прав. Ч. 1 с. 235 ЦПК покладає на суд обов'язок роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні цими особами своїх прав, свобод та інтересів та вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦПК, на відміну від позовного провадження, суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Це нормативне положення є підставою активності суду у збиранні доказів і, так би мовити, підсилює роль суду при розгляді справ окремого провадження. Ця норма має правозобов"язуючий характер для суду при реалізації його повноважень щодо витребування доказів і це свідчить, про те, що пом'якшується обов'язок заінтересованих осіб представляти докази у справі для підтвердження своїх вимог щодо встановлення певних факті, що є предметом судового розгляду. Більш того, оскільки існує така законодавча вимога, слід прийти до висновку, що не витребування доказів по справі судом і як наслідок - неповне з'ясування обставин справи має бути підставою для скасування рішення як необгрунтованого. Тому пасивність заінтересованих осіб законодавчо урівноважена активністю суду і не тягне яких-небудь негативних наслідків, які б впливали на долю справи. Частина 4 ст. 235 ЦПК передбачає, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Заявники та заінтересовані особи - специфічні суб'єкти окремого провадження і відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК вони мають статус осіб, які беруть участь у справі. Процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, визначені ст. 27 ЦПК, а також нормами, які передбачають порядок розгляду справи окремого провадження (глави 25-36 ЦПК). Заявником є особа, в інтересах якої порушено справу в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стану громадянина, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав громадян. Коло заявників, як правило, встановлено нормами цивільного процесуального права, які регулюють порядок розгляду тієї чи іншої справи окремого провадження (статті 237, 243, 260, 269 ЦПК та ін.). Суддя повинен притягувати до участі в розгляді справ окремого провадження всіх заінтересованих осіб, але вони можуть вступати у процес і
з власної ініціативи. Притягнення чи допущення до процесу цих осіб оформлюється ухвалою судді. Кодекс не надає і не може надати вичерпний перелік суб'єктів, яких необхідно притягувати під час розгляду справ окремого провадження як заінтересованих осіб. Заінтересованими особами є особи, які беруть участь у справі, та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами І обов'язками заявників. До заінтересованих осіб не можуть бути віднесені органи державної влади та місцевого самоврядування та інші організації, яким закон надає право засвідчити певний юридичний факт, але своєчасно цього не було здійснено, хоча така можливість не втрачена (наприклад, відмова нотаріальної контори засвідчити факт і час пред'явлення документа). Такі організації не є заінтересованими особами тому, що вони не визначають правових наслідків цього юридичного факту, а лише засвідчують, реєструють його. Притягнення до участі у справах окремого провадження заінтересованих осіб — обов'язок суду. В пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику у судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва (Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С.221-232 ). Відповідно до ч. 5 ст,235 ЦПК справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Неможливість розгляду справ третейським судом і, як наслідок, -неможливість передачі справ окремого провадження на розгляд третейського суду виплаває із компетенції третейських судів, визначеної Законом України "Про третейські суди", та визначається договірною природою угоди про третейський розгляд. Відповідно до ч.2 ст.1 названого Закону до третейського суду за згодою сторін може бути переданий будь - який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Ці випадки передбачені ст. 6 Закону: 1) справи у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справи, пов'язаних з державною таємницею; 4) справи у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів(договорів); 5) справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 8) справи, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. Таким чином, ч. 5 ст. 235 ЦПК дублює норму, що міститься у Законі України "Про третейські суди". Відповідно до ч. 7 с. 235 ЦПК у справах окремого провадження при ухваленні судового рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. За логікою цієї норми, заінтересовані особи у окремому провадженні звільняються від судових витрат. Тому застосування цієї статті можливо лише у системному зв'язку з загальними нормами, які регламентують судові витрати ( Див. ст.ст.79-89 ЦПК). Крім того, у інституті судових витрат є спеціальні норми, які передбачають підстави та випадки звільнення від відшкодування певних судових витрат ( ст. 81 ЦПК ). У контексті цього очевидно, що ч. 7 ст.235 по суті дублює у формі загальних відсилок більш конкретну норму, що міститься у ст. 81 ЦПК. Відповідно до ч.4 с.81 ЦПК не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визначення фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
Згідно із ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними чи фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище. Окремий випадок обмеження дієздатності передбачений ч. 5 ст. 32 ЦК, у відповідності з яким за наявністю достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Відповідно до ст. 39ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Главою 34 ЦПК визначений процесуальний порядок розгляду цих справ. Він передбачає гарантії незаконного та необгрунтованого обмеження правових свобод громадян. Глава 34 ЦПК регулює: розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, розгляд справ про визнання фізичної особи недієздатною; про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Справу про визнання фізичної особи обмежено дієздатною, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати чи фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами може бути порушено за заявою членів сім'ї, органу опіки і піклування, наркологічного закладу (ч. 1 ст. 23 7 ЦПК). Справу про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права може бути порушена за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування. Справу про визнання фізичної особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу може бути порушено за заявою членів його сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживання, органів опіки і піклування, психіатричного закладу (ч.З ст. 237 ЦПК). Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 «Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» зазначив, що справа про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у законі, і тим самим коло цих осіб розширеному тлумаченню непідлягає. Хоча в законі дано загальний перелік осіб, управомочених порушувати справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною, він потребує тлумачення щодо кожної з перелічених категорій справ. Членами сім'ї особи, стосовно якої порушується справа про обмеження її в цивільній дієздатності чи визнання ЇЇ недієздатною, вважаються: один з подружжя, діти, батьки, а також інші родичі та непрацездатні утриманці. Але право на порушення справи про обмеження фізичної особи цивільної дієздатності, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами мають лише ті члени сім'ї, які проживають разом з цією особою і які внаслідок зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами опиняються в скрутному матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, який мешкає окремо, працездатні, які мешкають окремо, батьки або діти не мають права на порушення справи, оскільки поведінка громадянина не може ставити їх в скрутне матеріальне становище. Право на порушення справи про визнання фізичної особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу мають батьки, діти, один з подружжя незалежно від того, чи мешкають вони разом з цією особою та чи перебувають на ЇЇ утриманні, а також інші родичі і непрацездатні утриманці, які мешкають з нею однією сім'єю. Справи про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною можуть бути порушені органами опіки і піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № З в п. 2 зазначив, що неповнолітні члені сім'ї громадянина, інтересів яких безпосередньо стосується порушення справи про визнання його обмежено дієздатним або недієздатним, беруть участь у процесі як заявники в тому випадку, коли вони самі звертаються до суду, і у випадку залучення їх до справи у зв'язку із заявою, поданою в їх інтересах профспілковою або іншою громадською організацією, прокурором, органом опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладом. Суб'єкти права порушення в суді справи про обмеження фізичної особи в дієздатності або про визнання її недієздатною подають заяву до суду за місцем проживання особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному чи психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу (ст. 236 ЦПК). У заяві, крім загальних реквізитів, передбачених ст. 119 ЦПК, повинні бути викладені й інші обставини. Так, у заяві про визнання фізичної особи обмежено дієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами ставить себе чи свою сім'ю в скрутне матеріальне становище, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ч.і ст. 238 ЦПК). У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права (ч.2 ст. 238 ЦПК). У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, які підтверджують стійке, хронічне психічне захворювання, внаслідок чого особа не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч.З ст. 238 ЦПК).
Повний текст можна завантажити у прикріпленому файлі,
