Янукович Віктор Федорович - 12 Листопада 2011 - Юридична допомога
Юридична допомога
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Форма входу

Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Архів записів

Друзі сайту

Пошук

Пошук

Вітаю Вас, Гість · RSS 06.12.2016, 13:18

Головна » 2011 » Листопад » 12 » Янукович Віктор Федорович
04:01
Янукович Віктор Федорович
Янукович Віктор Федорович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Віктор Федорович Янукович

4-й Президент України
Нині на посаді
На посаді з 25 лютого 2010
Прем'єр-міністр Тимошенко Юлія Володимирівна
Турчинов Олександр Валентинович (в.о.)
Азаров Микола Янович
Попередник Ющенко Віктор Андрійович
13-й Прем'єр-міністр України
Час на посаді:
4 серпня 2006 — 18 грудня 2007
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Попередник Єхануров Юрій Іванович
Наступник Тимошенко Юлія Володимирівна
9, 10-й Прем'єр-міністр України
Час на посаді:
21 листопада 2002 — 5 січня 2005
Президент Кучма Леонід Данилович
Попередник Кінах Анатолій Кирилович
Наступник Азаров Микола Янович

Народився 9 липня 1950 (61 рік)
Єнакієве, Донецька область
Політична партія Безпартійний[1]
(колишній член ПР)
Дружина Янукович Людмила Олександрівна
Релігія Православ'я (прихожанин УПЦ МП)
Особистий підпис
Нагороди


Народний депутат України
5-го скликання
Партія Регіонів 25 травня 2006 — 12 вересня 2006
6-го скликання
Партія Регіонів 23 листопада 2007 — 19 лютого 2010


Ві́ктор Фе́дорович Януко́вич ( вимоваопис файлу ; нар. 9 липня 1950) — український державний діяч, політик, Президент України (з 25 лютого 2010).

Голова Партії регіонів України (з квітня 2003 — 23 квітня 2010), з 23 квітня 2010 року — почесний голова. Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007). Голова Національного олімпійського комітету України (2002 — 2005). Член Ради національної безпеки і оборони України (11 вересня 2006 — 18 грудня 2007 та з 25 лютого 2010 року). Голова Донецької обласної державної адміністрації (11 травня 1997 — 21 листопада 2002).

Двічі поспіль брав участь у президентских виборах. 2004 року програв (у третьому турі): Ющенко - 51,99 %, Янукович - 44,20 %, 2010 року переміг: Янукович - 48.95%, Тимошенко - 45.47%.

Народився у робочому селищі Жуківка біля міста Єнакієве[2], Донецької області; батько Федір Володимирович (1923—1991) — металург; мати Ольга Семенівна (1925—1952) — медсестра. У Віктора Януковича є звідні сестри, але він про них воліє не згадувати[3].

Оскільки батько, Федір Володимирович Янукович, у роки Другої світової війни співпрацював з нацистами, по війні він був переселений з Білорусі на Донбас на виправні роботи[4][5]. Мати померла коли Віктору Януковичу було 2 роки. Батько одружився удруге. Через погані стосунки з мачухою Янукович пішов з батьківського дому до бабусі, жив «у малюсінькому флігелі». Коли Віктор Янукович став прем'єром, в його школі з'явилась табличка, що він там учився. Як він стверджував:« Я ніколи не був круглим відмінником, хоча вчився добре, наука давалася легко, учителі говорили: «схоплює усе на ходу». Від батька він успадкував гасло «Очі бояться — руки роблять» »


Дані про батька Федора Володимировича Януковича

Також від батька в спадщину дісталася Віктору Януковичу і дружба з космонавтом Георгієм Тимофійовичем Береговим, із яким, виявляється, Федір Володимирович Янукович перед війною разом учився літати в Єнакіївському аероклубі.

Був двічі судимий (15 грудня 1967 року та 8 червня 1970 року) — просидів у в'язниці за кримінальні злочини, загалом, три з половиною роки. 1978 року судимості було знято.

У червні 2010 року тижневик «Голос Крыма» опублікував дослідження, згідно з яким Янукович є вихідцем із литовських татар[6][недієве посилання][7], про що начебто свідчить тюркський корінь його прізвища.
Освіта
Єнакіївський гірничий технікум (1973)

Проте, 1967 року, згідно з постановою прокуратури м. Єнакієве, Янукович відрахований з Єнакіївського гірничого технікуму за участь у вчиненні злочину[8].
Донецький політехнічний інститут (1980), спеціальність інженер-механік, «Автомобілі та автомобільне господарство»;

Навчався заочно.
Українська академія зовнішньої торгівлі (2001), магістр міжнародного права, «Міжнародне право»;

Проте, у цій академії всі люди, які закінчили академію в той рік, що і Янукович, такого студента не пам'ятають, — заявляє «Українська правда».[9][10][11][12] Як заявив Тарас Костишин в RUPOR.INFO, випускники Української академії зовнішньої торгівлі випуску 2001 року були здивовані тим, що їхнім однокурсником опинився Віктор Янукович. Вони його там ніколи не бачили.[13]

Народний депутат України Володимир Яворівський (фракція БЮТ) звертався із запитом до тодішнього міністра освіти і науки України Івана Вакарчука щодо підтвердження або спростування інформації про наявність вищої освіти у кандидата на пост Президента України Віктора Януковича, а також отримання ним наукового ступеня[14][15].
Інститут економіко-правових досліджень НАНУ, дисертація на тему «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону».
Свого часу Янукович вказував у своїй біографії, що є членом Каліфорнійської міжнародної академії науки, освіти, індустрії та мистецтв. Як з'ясувалося, такого наукового закладу не існує.[16]
Кар'єра
Серпень 1972 — квітень 1973 — автоелектрик
Квітень 1973 — листопад 1976 — механік, Єнакіївське АТП № 04113
Листопад 1976 — лютий 1984 — директор автобази, ВО «Орджонікідзевугілля», місто Єнакієве
Лютий 1984 — вересень 1987 — директор автобази, ВО «Донбастрансремонт», місто Донецьк
Листопад 1987 — листопад 1988 — заступник директора з автотранспорту дирекції матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецького державного ВО вугільної промисловості
Листопад 1988 — травень 1989 — заступник начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецьке головне територіальне управління вугільної промисловості
Травень-вересень 1989 — в.о. директора, вересень 1989 — березень 1991 — директор, ВО «Донбастрансремонт»
Травень 1991 — січень 1994 — генеральний директор, об'єднання підприємств «Донбастрансремонт»
Січень — вересень 1994 — генеральний директор, об'єднання промислового транспорту вугільної промисловості «Укрвуглепромтранс»
Вересень 1994 — серпень 1996 — генеральний директор, Донецького територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту «Донецькавтотранс»
Серпень — вересень 1996 — заступник голови; вересень 1996 — травень 1997 — 1-й заступник голови; 14 травня 1997 — 21 листопада 2002 — Голова Донецької облдержадміністрації та Голова Донецької облради
21 листопада 2002 — 5 січня 2005 — Прем'єр-міністр України, член Ради національної безпеки і оборони України
4 серпня 2006 —18 грудня 2007 — Прем'єр-міністр України, член Ради національної безпеки і оборони України
з 25 лютого 2010 — Президент України, голова Ради національної безпеки і оборони України
Початок політичної кар'єри

Віктор Янукович з дружиною, сином Олександром та батьком 1985 року

Віктор Янукович вступив до лав КПРС 1980 року. 1981 року Комітет партійного контролю (КПК) відряджав у Донецьк для перевірки законності погашення судимостей Януковича відповідального контролера КПК Михайла Люнькова[17]. Наступного року Віктор Янукович був обраний депутатом Карло-марксовської сільради міста Єнакієве[18].

Становлення Віктора Януковича як регіонального лідера відбулося в середині 90-х років[19]. До цього моменту в Донецькій області вже оформилось одне з найсильніших фінансових угрупувань України[20]. Вважається, що Віктор Янукович вніс чималий внесок до його створення. Саме його називали одним з авторів схеми «вугілля-кокс-метал»: шахти в Україні отримували державні дотації; кокс, що вироблявся з вугілля яке дотувалось, дозволяв різко понизити собівартість металу; об'єднання в одних руках всього виробничого ланцюжка від видобутку вугілля до експорту металопродукції дозволяло виводити за кордон державні дотації у вигляді прибутку за експортований метал і відшкодованого ПДВ.[20] Саме тоді, вважається, виник тандем Віктора Януковича і Рината Ахметова.[19]

Після заміни на керівному посту області Щербаня Володимира Петровича на Полякова Сергія Васильовича, влітку 1996 року Віктор Янукович був призначений першим заступником нового голови обласної державної адміністрації (займався роботою базових галузей промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку). Не бажаючи заглиблюватися в проблеми регіону, Сергій Поляков практично переклав свої функції на Віктора Януковича. Авторитет останнього на місцевому і державному рівні зріс, відкривши шлях до ще вищого кар'єрного злету.
Голова Донецької облдержадміністрації

14 травня 1997 року Указом Президента № 435/97 Віктор Янукович був призначений на місце звільненого голови Донецької обласної державної адміністрації Полякова Сергія Васильовича. Кандидатуру Януковича вважали найбільш логічною, враховуючи його здатність обходити гострі кути у відносинах між регіоном і центром.

14 червня 1998 року Віктор Янукович перемагає на повторних виборах в обласний Раді з виборчого округу № 7 (вибори 28 березня 1998 року були визнані такими, що не відбулися). 11404 виборці (78,41%) віддають за нього свій голос[21].

14 травня 1999 року шоста сесія Донецької обласної Ради ХХІІІ скликання ухвалила заяву Пономарева Івана Дмитровича про звільнення від виконання обов'язків голови за станом здоров'я. У цій заяві була згадана кандидатура голови Донецької обласної держадміністрації Віктора Януковича як найприйнятніша заміна. Більшість депутатів підтримали дану кандидатуру, дозволивши, таким чином, Віктору Януковичу суміщати посади керівника обласної виконавчої і представницької влади, що суперечило чинному законодавству України.

Віктор Янукович був одним з тих, хто суміщав керівні посади в обласній раді і облдержадміністрації. До відомого розпорядження Президента (кінець 2000 р.), який зажадав, щоб сумісники визначилися, де вони хочуть працювати, він не думав про те, щоб залишити одну з посад. Проте на початку 2001 р. подав заяву про відставку з поста голови облради. Але облрада переважною більшістю голосів (136 — «за» при 4 — «проти») ухвалила рішення продовжити повноваження своєму керівникові.

У травні 2001 року Віктор Янукович зробив ще одну спробу піти з посади голови облради, пояснюючи це не потребою підкорятися закону, а тим, що за попередні два роки в облраді було створено стабільну конструктивну більшість, і тому відпала необхідність суміщати посади. Спроба була успішною. Новим головою облради став Борис Вікторович Колесніков.

Вибори до Верховної Ради 2002 року в Донецькій області були тріумфом пропрезидентського блоку «За єдину Україну!». Список блоку отримав майже 40% голосів донецьких виборців. По одномандатних округах (всього їх — 23) пройшли в основному його висуванці, які згодом склали основу фракції «Регіони України».

Віктор Янукович був обраний депутатом Обласної ради в місті Димитров. За нього проголосували більше 70% жителів округу. Губернатор заявив, що він задоволений результатами виборів[22].

Перебуваючи на посаді Голови облдержадміністрації, Віктор Янукович не вступав в Партію регіонів, проте не приховував своїх симпатій до неї, заявляючи зокрема, що ця партія «має велике майбутнє в Донбасі»[23]. Пізніше, коли Віктор Янукович вже став Прем'єр-міністром України за квотою фракції «Регіони України», йому запропонували очолити Партію регіонів. Офіційно з цією ініціативою виступили декілька місцевих організацій партії в Донецькій області. Після тривалих приготувань і дискусій, Віктор Янукович був обраний лідером на 5-му з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 р. Микола Азаров став головою політичної ради; Володимир Рибак — головою виконкому політичної ради партії.

Віктор Янукович — прихильник змішаної виборчої системи. Такої ж точки зору дотримувалася і Донецька облрада. Зокрема, 2001 р. він прийняв звернення до Верховної Ради і Президента з проханням зберегти змішану систему, «щоб не обмежувати права громадян»[24].

Завдяки активній підтримці Віктора Януковича і фінансово-економічних груп Донбасу[Джерело?], в першу чергу Індустріального союзу Донбасу (ІСД), кандидатури Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року, останній бере сенсаційну перемогу в Донецькій області, електорат якої завжди випробовував симпатії до представників лівих сил. У першому турі 31 жовтня Леонід Кучма отримав в свою підтримку 31,96%, а основний його суперник Петро Симоненко (лідер Комуністичної партії України) — 39,40%. У другому турі 14 листопада Леонід Кучма набрав — 52,98% голосів, а Петро Симоненко — 41,22%[25].

Проте перемога Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 р. не принесла Донбасу очікуваної вигоди[Джерело?].

Незадовго до своєї відставки, яка відбулася в січні 2001 р., віце-прем'єр з ПЕК в уряді Віктора Ющенка Юлія Тимошенко запропонувала свій план реформування вугільної галузі. Проте в Донбасі до нього поставилися різко негативно: наприклад, Віктор Янукович назвав його популістським. У Донецьку дуже боялися ідей уряду Віктора Ющенко щодо закриття 88 шахт, зокрема 39 — в Донецькій області[26]. Цікаво, що після відставки Юлії Тимошенко, одним з кандидатів на пост, що звільнився, називали Віктора Януковича.

У той період, коли Віктор Ющенко очолював Кабінет Міністрів, до звичайних скарг донеччан про те, що владні повноваження надмірно централізовані в руках Києва, додалася незадоволеність політикою уряду в паливно-енергетичному комплексі. Президент Кучма у той час був солідарний з «донецькими» в питанні оцінки енергетичної політики уряду Віктора Ющенка.

У часи перебування на посаді Голови облдержадміністрації, Віктор Янукович був лобістом деяких проектів у рамках регіону, зокрема Роман Гайовий з Агентства журналістських досліджень приводить такі успішні лобістські проекти губернатора Януковича: введення високого мита на коксівне вугілля, що дало можливість вирівняти в ціні дешеве російське з дорогим українським вугіллям; прогрес в об'єднанні місцевих енергокомпаній; експансію донецьких фірм на ринок сусідньої Луганщини.

Віктору Януковичу належала ідея створення на території Донбасу вільних економічних зон — «Донбас» й «Азов», що дали можливість місцевим компаніям значно знизити розмір податків і дозволили регіону отримати кращі умови розвитку порівняно з іншими регіонами України, він також відомий як лобіст вугільних підприємств, проти закриття яких він виступав[27][28].
Голова Уряду України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005)

У листопаді 2002 р. Президент Леонід Кучма відправив у відставку Прем'єр-міністра Анатолія Кінаха і запропонував на цю посаду Віктора Януковича. Цьому були дві основні причини. По-перше, необхідно було задовольнити претензії Донбасу на володіння державними посадами — компенсація за зусилля під час виборів у Верховну Раду 31 березня 2002 р. По-друге, самому Леоніду Кучмі було необхідно знов створити конкуренцію між найвищими органами влади, щоб направити енергію основних угрупувань на конфлікти між ними, а самому «піднятися» над цим. «За» проголосували 234 Народних депутата України[29].

На 5-му з'їзді Партії регіонів, 19 квітня 2003 р., коли Віктор Янукович був вибраний її головою, було виражено прагнення партії брати участь і перемагати на президентських виборах. Прізвище кандидата тоді заявлено не було.

Коли Віктор Янукович став Прем'єр-міністром України, уряд почав приділяти більше уваги реформуванню вугільної галузі. Була розроблена відповідна програма, яка передбачала об'єднання шахт в крупні державні компанії, які надалі підлягали акціонуванню, а потім — приватизації. Для полегшення роботи державних вугільних компаній планувалося створити спеціальну енергорозподільну компанію, яка б поставляла на шахти електроенергію за зниженими цінами. Міністерство палива та енергетики вважало, що саме таким способом реально вдасться провести антикризові заходи.

Відносини Віктора Януковича з Леонідом Кучмою були (і залишаються) суперечливими[Джерело?]. З одного боку, Віктор Янукович був пропрезидентським політиком[Джерело?]. Про їх близькі відносини говорило багато що — наприклад, те, що під час святкування Старого Нового Року 2001-го, у шоу Яна Табачника «Честь маю запросити» за столом з президентською четою і Віктором Ющенком (на той момент — Прем'єр-міністром України) сидів саме Віктор Янукович. І природно, він підтримував всі ініціативи Президента і висловлену ним думку[Джерело?]. Це, до речі, продовжувалося і тоді, коли він став Прем'єр-міністром: коли Леонід Кучма назвав вільні економічні зони «напівкримінальними», Віктор Янукович підтримав критику[Джерело?]. І це природно, оскільки Партія регіонів і донецька еліта в переддень президентських виборів вели куди складнішу гру, ніж протистояння влада-опозиція[Джерело?]. З іншого боку, Леонід Кучма став одним з об'єктів критики з боку представників Партії регіонів після другого туру президентських виборів 2004 року.

Віктор Янукович подав у відставку з посади голови Уряду 31 грудня 2004 р., фактично вже після оголошення результатів Виборів Президента України 2004, у яких (у третьому турі) перемогу отримав Віктор Ющенко. Відставку прийнято Президентом Леонідом Кучмою 5 січня 2005 р[30].

На сьогодні, взагалі, Віктор Янукович очолював уряд України 3 роки та 6 місяців (абсолютний рекорд перебування на посаді Прем'єр-міністра України), друга за часом перебування на цій посаді, Юлія Тимошенко — 2 роки, 9 місяців та 20 днів, Віктор Ющенко — 1 рік, 4 місяці та 8 днів.
Президентські вибори 2004 р.

Мітинг прихильників Януковича в Донецьку

2004 року Прем'єр-міністр України Віктор Янукович за підтримкою президента Леоніда Кучми став «кандидатом від влади» на президентських виборах в Україні.

Віктор Янукович мав майже беззастережну підтримку на Донбасі та значну підтримку серед електорату південних та східних областей України. Прихильники Віктора Януковича наголошували на економічному зростанні східних регіонів за часи діяльності уряду у 2002—2004 роках, суттєвим аргументом була також проросійська економічна та культурна політика.

В той же час у Києві, північних та, особливо, західних областях України, Віктор Янукович користувався дуже низькою підтримкою[Джерело?] — перш за все, через зростання цін на основні продукти харчування, значний рівень корупції практично у всіх гілках влади, кримінальне минуле Віктора Януковича та проросійську орієнтацію[Джерело?].

У першому турі Віктор Янукович набрав 11008731 голос (39,26%), посівши 2-е місце серед 24 претендентів (поступившись Вікторові Ющенку). У другому турі, відповідно до офіційної заяви Центральної виборчої комісії, Віктор Янукович здобув перемогу, одержавши 49,46% голосів[31], але, в умовах масових акцій протесу, розгорнутих прихильниками Віктора Ющенка, які звинуватили владу в масовій фальсифікації виборів, Верховний Суд України, розглянувши представлені стороною Ющенка докази, визнав, що встановити достовірні результати голосування неможливо. Згідно з рішенням ВСУ, 26 грудня 2004 р. відбулося переголосування другого туру, у якому Віктор Янукович програв, набравши 44,2%. Але навіть після рішення Верховного Суду, нікому з високопосадовців офіційні обвинувачення в організації фальсифікацій висунуті не були.
Опозиційна діяльність 2005—2006 рр.

Після поразки на президентських виборах Віктор Янукович не полишив політичної діяльності і виступив з критикою економічного курсу, запровадженого президентом Віктором Ющенком і прем'єром Юлією Тимошенко[32][недієве посилання]. Віктор Янукович відзначав, що незбалансована економічна політика спрямована на різке зростання соціальних виплат в державному бюджеті, нарощування податкового тиску на підприємства, а також різке скорочення капітальних інвестицій в основні фонди, призведуть до наростання кризових явищ в економіці країни.

Янукович на мітингу

У квітні 2005 року лідери 19 політичних партій і 12 громадських організацій домовилися про створення опозиційної коаліції на чолі з Віктором Януковичем. Така широка коаліція так і не була сформована і Партія регіонів взяла участь в Виборах до Верховної Ради 2006 самостійно. Віктор Янукович почав реорганізацію своєї Партії регіонів, пообіцявши зайняти пост Прем'єр-міністра після парламентських виборів або, принаймні, отримати істотну вагу в наступному уряді[33].

Влітку 2005 року Генеральна прокуратура України звинуватила Віктора Януковича в незаконній видачі премій призерам Олімпійських ігор в Афінах 2004 із державного бюджету, у виділенні коштів Донецькому аеропорту на закупівлю устаткування для забезпечення безпеки польотів. Генеральна прокуратура також зацікавилася земельною ділянкою, яка була оформлена на Віктора Януковича губернатором Івано-франківської області Михайлом Вишиванюком 2000 року[34].

Всі ці події тільки покращували особистий рейтинг Віктора Януковича та Партії регіонів[35]. Під час перебування в опозиції Віктор Янукович написав книгу «Рік в опозиції», яку презентував за два тижні до виборів[36].
Вибори до Верховної Ради 2006 р.

Віктор Янукович — народний депутат України V скликання від Партії регіонів (квітень-липень 2006 року), № 1 в списку. На час виборів — голова Партії регіонів. Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики (липень-вересень 2006 року), голова фракції Партії регіонів (травень-вересень 2006 року). Склав депутатські повноваження 12 вересня 2006 року, у зв'язку з обранням Прем'єр-міністром України.

На виборах у Верховну Раду України, що відбулися 26 березня 2006 року, Партія регіонів набрала 32,14 відсотка голосів, зайнявши перше місце[37]. Спроби створення парламентської коаліції, яка могла б сформувати Кабінет міністрів і утвердила Прем'єр-міністра, довгий час були безрезультатні: спочатку фракція Партії регіонів була в меншині, — теоретична більшість могла складатись з Блоку Юлії Тимошенко, Нашої України і Соціалістичної партії (останні в своїй передвиборчій компанії обережно використовували «помаранчеву» риторику). Але згодом суперечності між лідерами цих фракцій, та перш за все — нерішучість Президента України Віктора Ющенка[Джерело?], який часом схилявся до коаліції Нашої України з Партією регіонів[Джерело?], привели до того, що лідер соціалістів Олександр Мороз, заради обрання його спікером Верховної Ради, пішов на «союз» з Віктором Януковичем, і ситуація в українському парламенті змінилася — більшість мандатів отримала коаліція Партії регіонів, соціалістів і Комуністичної партії[38][недієве посилання]. Президент Ющенко оголосив нову коаліцію нелегітимною, і мова зайшла про можливий розпуск Ради і призначення нових виборів[Джерело?].

Проте у серпні 2006 року, в ході переговорів між президентом Ющенком і лідерами парламентських фракцій, був розроблений документ — Універсал національної єдності,[39] який підписали представники всіх фракцій Верховної Ради, окрім Юлії Тимошенко і голови фракції Компартії Петра Симоненко (він не підтримав декілька пунктів Універсала). У документ, окрім положень, що передбачали використання української мови як державної і гарантували громадянам України вільне використання російської або інших мов, був також включений пункт про виконання плану дій «Україна—НАТО». На підставі цього Універсала[Джерело?], 7 липня 2006 року була створена Антикризова коаліція, яка з 23 березня 2007 року змінила назву на Коаліція національної єдності[40], за участю фракцій Партії регіонів, КПУ, та СПУ . 4 серпня 2006 року Верховною Радою України був призначений персональний склад Кабінету Міністрів України та Прем'єр-міністр України Віктор Янукович, який на момент призначення на цю посаду був народним депутатом України. У зв'язку з тим, що протягом двадцяти днів з моменту призначення повноваження народного депутата України Віктора Януковича не були припинені[Джерело?], з огляду на вимоги статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності», постанова Верховної Ради України від 4 серпня 2006 року про призначення Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра України втратила чинність з 25 серпня 2006 року. Але, незважаючи на це, Віктор Янукович, сумнівно з правової точки зору[Джерело?], продовжував здійснювати повноваження Прем'єр-міністра України до призначення нового Уряду за результатами позачергових виборів народних депутатів 2007 року.
Голова Уряду України (4 серпня 2006 — 18 грудня 2007)

13 грудня 2006 року уряд Віктора Януковича розповсюдив спеціальну заяву, в якій звинуватив президента Віктора Ющенка в свідомій дестабілізації обстановки. Наголошувалося, що рішення Віктора Ющенка накласти вето на проект Закону про бюджет на 2007 рік спровоковане «ілюзією можливого розпуску Верховної Ради і проведення дострокових парламентських виборів». У відповідь на це секретаріат Президента України звинуватив уряд в порушенні Конституції, оскільки він нібито заклав до бюджету на 2007 рік занижені рівні мінімальної зарплати і пенсії[41].

22 грудня того ж року Віктор Ющенко підписав відкинутий ним раніше закон «Про держбюджет України на 2007 рік». Як заявив Віктор Янукович, для цього йому довелося домовитися з Президентом про те, що за підсумками першого кварталу держбюджет переглянуть і за можливості рівень пенсії в країні відповідатиме встановленому прожитковому мінімуму[42].

12 січня 2007 року Верховна Рада ухвалила підготовлений урядом Віктора Януковича Закон «Про кабінет міністрів України». Раніше Президент наклав на нього вето, проте завдяки підтримці блоку Юлії Тимошенко, в парламенті воно було з успіхом подолано[43]. Про необхідність швидкого ухвалення цього закону Віктор Янукович говорив ще в жовтні 2006 року. Тоді він пропонував паралельно внести і закон про Президента України — «щоб побачити баланс влади», але цього зроблено не було[44]. Віктор Янукович підкреслював, що в роботі над законопроектом брали участь як міністри, які представляють «Нашу Україну», так і представники юридичного департаменту Секретаріату Президента. 18 січня 2007 року Віктор Ющенко запропонував парламенту змінити ті положення документа, які, на його думку, не відповідають Конституції України. 23 січня Голова Верховної Ради України Олександр Мороз заявив, що навіть якщо Президент України не підпише цей закон, то він, як голова Верховної Ради, буде «зобов'язаний його обнародувати»[45]. Намагаючись запобігти публікації закону, 1 лютого 2007 року співробітники Секретаріату Президента повідомили про подання до Конституційного суду України[46]. 2 лютого 2007 року Закон «Про Кабінет міністрів» офіційно набув чинності після того, як був опублікований у парламентській газеті «Голос України» і газеті центральних органів виконавчої влади «Урядовий кур'єр»[47].

23 листопада 2007 року, на I сесії Верховної Ради VI скликання, В.Янукович склав повноваження Прем'єр-міністра України. Виконував обов'язки Прем'єра до обрання 18 грудня 2007 Верховною Радою нового Прем'єр-міністра — Юлії Тимошенко.
Президентські вибори 2010 р.

У першому турі виборів найбільшу кількість голосів набрав Віктор Янукович — 8 686 751 (35.32%), друге місце посіла Юлія Тимошенко — 6 159 829 (25.05%). Ці два кандидати вийшли до другого туру виборів.

У другому турі виборів за результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 266 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 357 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян[48][недієве посилання]. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі).

14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни[49].
Президент України (з 25 лютого 2010 р.)
Формування парламентської коаліції «Стабільність та реформи»

Після президентської кампанії у Верховній Раді було сформовано парламентську коаліцію «Стабільність та реформи», а формування нового складу уряду, за висловом деяких експертів, названо «кадровим бліцкригом»: настільки швидко уряд в Україні не формував ще жоден Президент[50].
Кадрові зміни держапарату. Відновлення управлінської «вертикалі»

Масштаби кадрових змін на всіх рівнях структур державного апарату після обрання Віктора Януковича на посаду Президента України перевершили «кадрові чистки», що відбувались після Помаранчевої революції і активно критикувались самим Януковичем[51]. На більшість керівних посад у державі призначалися вихідці з Донбасу. Колишній співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен так прокоментувала формування влади Януковичем у перші два місяці каденції[52]:« Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий Президент, — він використав їх для того, щоб підібрати під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 року, повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент »


Деякі експерти вважають, що незаперечним досягненням нової владної команди є стабілізація політичної системи України: відновлено суперечливу управлінську вертикаль, канули в минуле набридлі простому українцеві конфлікти між президентом і урядом, телевізійний ефір забитий сюжетами, де глава держави дає доручення міністрам, а вони їх негайно виконують. Проте, разом з тим вони ж додають, що так і не вдалося втілити в життя гасло про «уряд професіоналів». Кабінет міністрів Миколи Азарова формувався за попереднім квотним принципом, проте з яскраво вираженим «регіональним присмаком» (за деякими підрахунками, більше третини складу чинного уряду — вихідці з Донецького регіону). Експерти мають думку, що, напевно, головними вимогами до кандидатів на високі посади були особиста відданість Віктору Януковичу, ефективна участь у президентській виборчій кампанії. Мало того, вслід за розподілом урядових посад почали ділити і посади їхніх заступників. Утім, справа і цим не обмежилася, — предметом коаліційного торгу стали навіть позиції начальників ключових управлінь у міністерствах[53].
Утворення консультативно-дорадчих органів при Президентові України. Їх діяльність

Своїм Указом від 26 лютого 2010 року Президент України Віктор Янукович утворив Комітет з економічних реформ[54]. Своїм Указом від 26 лютого 2010 року Президент України Віктор Янукович утворив Національний антикорупційний комітет[55]. Своїм Указом від 9 квітня 2010 року Президент України Віктор Янукович утворив Раду регіонів[56].

Під час першого засідання Ради регіонів, яке відбулося на початку травня 2010 року в Адміністрації Президента, В.Янукович заявив, що «вже у другому півріччі почнемо працювати над стратегічною програмою розвитку України до 2020 року ... Коли вони (реформи – УНІАН) почнуть працювати і давати результати - життя покаже. ... Суспільство очікує, що все сьогодні стане набагато краще, ніж було учора. Безумовно, якщо б ми знали, як це можна зробити, ми б це зробили. Але рецепту такого немає»[57]. (Гасло «Покращення життя вже сьогодні» було одним з основних лозунгів Януковича під час президентських виборів[58].)
Янукович — Президент у президентсько-парламентській республіці

Конституційний суд визнав неконституційним Закон "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-ІV (так звану політреформу 2004 року) у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і ухвалення. Таке рішення КС, ухвалене 30 вересня, оприлюднив 1 жовтня 2010 року голова суду Анатолій Головін[59]. КС відновив дію Конституції України 1996 року і звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність з Основним законом. "Всі вирішення Конституційного суду, зокрема зі скасування політреформи 2004 року, мають виконуватися. В Україні має бути і буде верховенство права. Це головний принцип демократії. Будь-яке рішення суду, а тим більше Конституційного суду, президент, Кабінет міністрів, Верховна Рада мають виконувати", - сказав Президент України у зв'язку з цим[60].
Утиски свободи слова в Україні

Дані соцопитування, що було проведено соціологічною групою «Рейтинг» у кінці квітня 2010 року, свідчать, що 18% громадян відчули згортання свободи слова в Україні, 66% — не відчули згортання свободи слова в Україні, 16% — не визначилися[61].

Дані іншого соцопитування, що було проведено соціологічною групою «Рейтинг» вже у вересні 2010 року, свідчать про те, що вже 41% громадян відчули згортання свободи слова в Україні, 35% — не відчули згортання свободи слова в Україні, 24% — не визначилися[62].

За два місяці президентства Януковича та існування пропрезидентських більшості й уряду в Україні посилились тиск на ЗМІ і згортання свободи слова. Зокрема, незалежні експерти констатували політизацію Першого національго телеканалу[63].

Почастішали факти цензури і на комерційних телеканалах. Зокрема, журналісти двох провідних комерційних телеканалів — «1+1» та «СТБ», заявили про факти запровадження цензури на своїх телеканалах керівництвом цих каналів, причому журналісти СТБ констатують наявність фактів цензури на своєму телеканалі, що мали місце, починаючи ще з 2008 року[64][65][66].

24 лютого 2011 року українські правозахисники, які представили доповідь 40 громадських організацій щодо прав людини в Україні за 2009—2010 роки[67], заявили, що в Україні дедалі більше відчутні тоталітарні тенденції. Серед основних українських проблем експерти називають масове порушення прав людини з боку правоохоронців, політичні переслідування опозиції та утиски свободи слова. Однією з найтемніших плям на іміджі України є переслідування опозиції, вважають оглядачі. Якщо керівництво України рішуче спростовує причетність до політичних утисків, то співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров заявляє, що нині в державі є політичні в’язні[68].

Згідно зі звітом американської неурядової організації «Freedom House», що було оприлюднено на початку травня 2011 року, свобода преси у світі впала до найнижчого рівня за понад 10 років. Серед інших країн, значне погіршення ситуації зі свободою слова є і в Україні[69].

Президент України визнає, що в Україні ще багато треба зробити для забезпечення свободи слова. Про це він заявив 23 вересня 2010 року під час зустрічі з представниками американських політичних та ділових кіл, що відбулася у Нью-Йорку під егідою Атлантичної ради США. "Абсолютно відповідально стверджую: влада жодним чином до них (утисків свободи слова - ред.) не причетна. Йдеться про конфлікти бізнес-інтересів, про конфлікти між менеджментом та працівниками. Як гарант Конституції, як людина, що прийшла до влади в результаті чесних і прозорих виборів, я запевняю: в Україні свобода слова буде лише поширюватися. Альтернативі цього процесу немає", - запевнив Президент[70].

Під час розширеного засідання уряду В.Янукович заявив [71]:« Мені правоохоронні органи дають таку інформацію, що йде скупка зброї в країні і підготовка до збройних нападів на органи влади. Вже люди втратили все, і страх, і совість, так хто це організовує? Не ті, кому важче за всіх живеться. Ті, кому важче живеться - вони мовчать. Терплять. І чекають... »

Судові позови до Президента України
Телеканал ТВі в Окружному адміністративному суді міста Києва оскаржив указ президента Януковича, за яким членом Вищої ради юстиції призначено Валерія Хорошковського. У позовній заяві телеканалу зазначається, що призначення Валерія Хорошковського є неправомірним. Стаття 6 Закону України «Про Вищу раду юстиції» вказує на те, що на посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше десяти років. З біографії Хорошковського випливає, що він такого стажу не має. Вимоги цієї статті не поширюються лише на осіб, які входять до складу Вищої ради юстиції за посадою, а це: Голова Верховного суду України, міністр юстиції України та Генеральний прокурор України, йдеться в заяві. Посада голови служби безпеки України не входить до цього переліку. Зважаючи на це, телеканал просить Окружний адміністративний суд визнати указ президента про призначення Валерія Хорошковського нечинним через його невідповідність до закону. На цій же підставі ТВі просить суд скасувати указ президента[72].
У вівторок 15 червня 2010 р. відбулось попереднє судове слухання за позовом Володимира Волосюка до Віктора Януковича. Позивач вимагає вибачень за те, що український президент зробив заяву «про заперечення Голодомору як геноциду українського народу». Володимир Волосюк з Хмельницького вважає, що «знищення українського народу сталінським режимом» — достатній привід для того, щоб президент Віктор Янукович щонайменше вибачився за те, що наприкінці квітня сказав у Страсбурзі про Голодомор. На сесії Парламентської асамблеї Ради Європи Віктор Янукович заявив, що Голодомор називати геноцидом одного конкретного народу неправильно і несправедливо[73].
Зовнішня політика України
Підписання угоди про подовження терміну перебування ЧФ РФ на теріторії України

Зустріч з президентом Росії Дмитром Мєдвєдєвим у Харкові 21 квітня 2010 року

21 квітня 2010 року, без попереднього суспільного обговорення, Президент України В.Янукович підписав з президентом Росії Дмитром Мєдвєдєвим «Угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України»[74], згідно з якою продовжується термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років, до 2042 року. Це стало своєрідною «ціною» підписання Доповнення до газового контракту від 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» (який був укладений Прем'єр-міністрами двох держав Ю.Тимошенко та В.Путіним у Москві), котре скасовує пункт про штрафні санкції за недобір газу і обумовлює знижку на російський газ для України, яка буде оформлена як зменшення митних зборів[75]. Більшість[Джерело?] аналітиків розцінили угоду як таку, що суперечить Конституції України[76][77][78][79]. Разом з тим, деякі чільні представники Партії Регіонів, виправдовуючи Януковича, посилаються на різночитання трактувань перехідних положеннях Конституції, вважаючи, що вони стосуються лише заборони на створення нових військових баз[80]. Угода отримала також неоднозначну оцінку в українському суспільстві: її розкритикувала низка місцевих рад[81][82], опозиція[83][84][85][86][87][недієве посилання][88] та екологи[89]. Відбулася серія багатотисячних мітингів[84][90]. 27 квітня Угоду ратифікували парламенти обох країн[91].
Зона вільної торгівлі з ЄС чи митний союз?

12 квітня 2011 року відбувся візит голови уряду Росії Володимира Путіна до Києва. Росія схиляє Україну до вступу до Митного союзу, до якого крім РФ входять Бєларусь і Казахстан. Основною поступкою за це має бути зниження ціни на російський газ для України майже наполовину. Президент України висловлюється за зближення країни з Митним союзом країн СНД. "Вважаю, що подальший розвиток стосунків з Митним союзом спиратиметься на нову договірну базу щодо угод про вільну торгівлю, і можлива пакетна угода про співпрацю за формулою "3+1", - заявив він 7 квітня, виступаючи зі щорічним посланням у Верховній Раді.

Прем'єр-міністр Росії Володимир Путін у ході цього візиту не отримав прямої згоди від президента України Віктора Януковича на вступ України до Митного союзу. Про це сказало газеті "КоммерсантЪ-Украина" джерело, ознайомлене з ходом закритої частини їхніх переговорів. "Хоча прогресу в переговорах України з ЄС щодо ЗВТ (зони вільної торгівлі) немає, а на пошук компромісу з деяких питань у нас можуть піти роки, Президент України задекларував таку позицію: Україна інтегрується в Євросоюз, у Митний союз не вступає, а буде дотримуватися заявленої формули 3+1", - сказало джерело[92].

Угода зі створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і Європейським Союзом практично готова, залишилися три неврегульовані питання, за якими Київ пропонує компромісний підхід. Про це повідомив 31 травня 2011 року прем'єр-міністр України Микола Азаров на зустрічі з головою МЗС Греції. "Практично угода готова. Залишилися три неврегульовані питання, за якими Україна запропонує компромісний підхід", - сказав він[93].
Найважливіші закордонні візити Президента України
Вашингтонський саміт з ядерної безпеки, квітень 2010 року.
На саміті з ядерної безпеки, який пройшов у Вашингтоні на початку квітня 2010 року, взяв на Україну зобов'язання позбутися до 2012 року усіх запасів високозбагаченого урану, який використовується в країні виключно у наукових цілях, чим зробив велику послугу президентові США Бараку Обамі, адже ця обіцянка стала чи не єдиним вагомим досягненням Обами на шляху ядерної безпеки на саміті[94].
Візит у ПАРЄ, квітень 2010 року
27 квітня, під час візиту у Страсбург, заявив у ПАРЄ, що Голодомор в Україні 1932-33 років визнавати як факт геноциду щодо того чи іншого народу буде неправильно, несправедливо[95]:« Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей ... Але визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР »

Тоді ж Янукович заявив, що входження України у Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану є неможливим[96], натомість, створення зони вільної торгівлі з ЄС є одним з національних пріоритетів[97].
Візит до Китаю, вересень 2010 року
Президент України Віктор Янукович перебував з офіційним візитом в Китаї з 2 по 5 вересня 2010 року. 2 вересня у присутності глав держав відбулася церемонія підписання 13 двосторонніх документів, серед яких:
- Основні напрями українсько-китайських відносин (Дорожня карта) на 2010-2012 рр.;
- Угода між Кабінетом міністрів України і урядом КНР про співпрацю в галузі захисту і карантину рослин;
- Програма українсько-китайської співпраці в галузі дослідження і використання космічного простору в мирних цілях на 2011-2015 рр.;
- Протокол між Державною митною службою України і Державною митною адміністрацією КНР про взаємну допомогу в перевірці достовірності задекларованої вартості товарів;
- Міжурядова угода про надання уряду України безоплатної допомоги;
- Угода про створення Спільної ділової ради між Торговельно-промисловою палатою України і китайським Комітетом сприяння міжнародній торгівлі та інші.
В.Янукович оцінив вартість інвестпроектів у рамках підписаних угод на 4 млрд. доларів[98].
Саміт СНД у Душанбе (3 вересня 2011 року)
Україна не сприймає будь-якого тиску в процесі переговорів щодо перегляду ціни на російський газ. Про це заявив президент Віктор Янукович в Душанбе 3 вересня. "Будь-який тиск в цих питаннях – він для нас принизливий. І ми не дозволимо, щоб так з нами говорили. Коли йдуть переговори, на переговорах все, що завгодно буває, а коли ми виходимо в засоби масової інформації, нам треба дотримуватися чогось", - сказав Янукович[99].
Політика Президента України В. Януковича

27 січня 2011 року у Давосі на «Всесвітньому економічному форумі» Віктор Янукович заявив про започаткування 21 реформи у різних сферах життєдіяльності України.[100]
Нерухоме майно

Дружині Віктора Януковича Людмилі Янукович належить будинок в Донецьку площею 304 м²[101] у Будьонівському районі по вул. Райніса 65-а — 65-г, де вона проживає[102][103]разом з синами Олександром та Віктором Януковичем-молодшим, котрим належать окремі будинки на спільній з мамою обгородженій території[103].
«Межигір'я»

«Межигір'я» знаходиться у селищі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. З 988 до 1935 року — це землі Межигірського монастиря, до 1990 — резиденція перших секретарів ЦК Компартії УРСР, з 1990 року — резиденція для іноземних делегацій.

Офіційно орендована Віктором Януковичем земля площею 1,8 га[104] з новозбудованим будинком площею 620 м²[12][105]знаходяться в оточені земельної власності ТОВ «Танталіт» (129 га) та благодійного фонду «Відродження України» (7,6 га), на території котрого, за словами Януковича, знаходиться його «клубний будинок»[106]. 140-гектарний комплекс «Межигір'я» огороджений п'ятиметровим парканом периметром 54 км[107]. «Українська правда», у своєму журналістському розслідуванні, оприлюднила низку документів, що підтверджують зв'язок між ними, членами родини і оточенням Януковича[106][108][109]. До складу колишньої резиденції входить: яхтовий причал, кінний клуб, тир, тенісний корт та інші розважально-відпочинкові комплекси[110]; мисливське угіддя[111].

Заступивши на посаду прем'єра, 2002 року, Віктор Янукович отримав безоплатно від з фонду держмайна будинок №20 площею 325 м² на території резиденції.

1 квітня 2003 року Янукович за посередництва донецького благодійного фонду «Відродження України» орендував будинок №20 і 3 га землі. Згідно з договором, вартість оренди — 3,14 гривень на місяць за сотку, термін — 49 років, мета — «здійснення заходів щодо сприяння реалізації загально-державних і міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного положення» (проте в документі не уточнюється — положення кого саме має «поліпшитись»). [108][112].

25 вересня 2007 року відбувалося виведення другої частини «Межигір'я» з власності держави транзитом через національну акціонерну компанію «Надра України», хоча цей вид діяльності не входить до її компетенції. За «Надра України» відповідає Міністерство екології, котре очолив Василь Джарти — в минулому начальник виборчого штабу Януковича[113].

Відчуження проводилось без аукціону разом з конкурсом на землю.

У березні 2005 року заступник генпрокурора звернувся до господарського суду Києва з приводу відчуження резиденції в інтересах уряду і Фонду держмайна. 10 травня позов було задоволено на користь держави, а 20 травня рішення набуло законної сили[113]. 23 листопада 2006 року, за часів прем'єрства Януковича, Вищий господарський суд скасував рішення, яким розривався договір оренди. Справу було передано на повторний розгляд до Господарського суду Києва[113]. 5 березня 2007 року представник уряду Віктора Януковича Олена Лукаш, відкликала позов[113].

Заснована в Донецьку компанія «Медівесттрейд» подавала позов про неправомірність відчуження і програла його 22 жовтня 2007 року. Так само вони «програли» апеляцію — тобто у них на руках опинився судовий вердикт, який набув законної сили і фіксував правомірність дій з виведенням «Межигір'я» з державної власності[114].

В грудні 2007 Юлія Тимошенко стала Прем'єр-міністром України. Вона скасувала постанову, якою «Надрам України» передавалася резиденція «Межигір'я»[113]. У березні 2008 Генпрокурор Олександр Медведько відписав Тимошенко, що дії посадовців «Надра України» з обміну резиденції «Межигір'я» були законними, і оскаржити їх неможливо, так як вони вже оскаржувались і виносилась остаточна апеляція на користь Януковича[113]. 1 вересня 2009, після оголошеного прем'єром Тимошенко наміру оскаржити відчуження «Межигір'я», за наказом депутата від «Партії Регіонів» Миколи Джиги, з Вишгородської адміністрації вилучені 27 оригіналів документів про оренду земельної ділянки[115], що згодом були направлені у сейфи Генпрокуратури[116]. 27 січня 2010 року, приватне підприємство «ДА ЛАТ» подало позов до Вищого господарського суду про незаконність угоди купівлі-продажу колишньої резиденції «Межигір'я» і «програла» його[117][118].
Мисливські угіддя

Януковичем приватизована більша частина Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства, що поблизу села Сухолуччя Вишгородського району, землі регулярного полювання Януковича. Приватизації 17 га колишніх державних резиденцій «Акація» та «Острів», що входять до лісництва, проходила за наступною схемою: 14 лютого 2007 року Прем'єр-міністр В.Янукович підписав розпорядження № 51-р[119] про передачу цілісного майнового комплексу Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства до сфери управління Держкомлісгоспу; далі Держкомлісгосп передав землі «Акації» та «Острів» в користування підприємству ТОВ «Дом лесника»; далі голова Вишгородської адміністрації підписала акт про зміну цільового призначення земель. Слід зауважити що погодження експертизи Держкомагенства, як випливає з документів, було отримане швидше, ніж надійшла заява про її проведення та видане після того, як Кабмін розпорядженням № 601, з метою запобігання зловживань, заборонив змінювати статус лісових угідь до ухвалення Лісового кодексу. Процес відчуження завершився передачею Вишгородською адміністрацію актів на право власності ТОВ «Дом лесника». Після чого лісництво можна вважати власністю Януковича, бо керівники ТОВ «Дом лесника» — це ті ж самі однопартійці, що брали участь у відчуженні земель «Межигір'я». 2007 року до закритого лісництва були побудовані дві асфальтові дороги за державний кошт вартістю 25 млн гривень з контрольно-пропускним режимом, відпочинковий комплекс готельного типу, мисливські хатинки, загони для кабанів, тощо[120][121].
Квартири

2003 року Янукович приватизував квартиру площею 184 м², надану Київською райадміністрацією[122], згодом безоплатно обміняв її на більшу та продав однопартійцю за 33 млн гривень[123][124].

Схема приватизації відбулась наступним чином. Як безквартирному урядовцю, за рішенням Шевченківської райадміністрації 14 жовтня 2003 року, Віктору Януковичу було передано державна квартира у центрі Києва по вул. Володимирській 49 на правах найму. Укладений договір — формальність, бо забудовник здавав житло в експлуатацію лише на другий рік. Того ж дня, Янукович звернувся з проханням до райадміністрації приватизувати житло, заява включала членів родини: дружину, сина, тещу. За надлишкові 90 метрів, відповідно до норм приватизації, Янукович сплатив 16 грн. Того ж дня виходить рішення про приватизацію квартири. Наступного дня нерухомість реєструється в Київському БТІ. Через тиждень три чверті квартири переходить Валентині Давидовій, тещі Віктора Януковича. 29 жовтня В.Давидова вирішує обміняти квартиру на інше помешкання з площею 384 м², по вулиці Івана Мазепи 10 без доплати, оскільки БТІ, за нез'ясованих причин, оцінила обмін рівноцінним[122].

Не зважаючи на збільшення площі, в декларації про доходи за 2003, 2005, 2006 роки розмір квартири зазначений як 144, 140, 160 м² відповідно[123]. 4 жовтня 2008 року Янукович укладає з Сергієм Клюєвим договір купівлі-продажу, згідно з яким квартира розміром 384 м² продається за ціну 33 млн гривень. За нез'ясованих причин ціна в рази перевищує середньо-ринкові ставки для нерухомості преміум-класу[124].

Для сплати вартості будинку Януковичу довелось продати все нерухоме майно, включно з квартирою в Донецьку[125]. Проте, Декларація про доходи 2008 року виявила квартиру в Києві, розміром 239,4 м²[12] в районі Оболонської набережної. Нерухоме майно включає два поверхи, мансарду, літню терасу та два машино-місця[126].
Судимості. Зняття судимостей.

Віктор Янукович та космонавт Георгій Береговий

15 грудня 1967 року у віці 17 років Віктор Янукович був уперше засуджений до 3 років позбавлення волі за участь у пограбуванні за статтею 141 ч.2 КК УРСР як член злочинного угруповання «Півновка». У зв'язку з амністією з нагоди 50-ти річчя Жовтневої революції термін покарання був зменшений судом до 1,5 років. Покарання Віктор Янукович відбував у колонії Кременчука упродовж 6—7 місяців і був умовно-достроково звільнений за клопотанням адміністрації за зразкову поведінку. За свідченням мешканця Сміли Миколи Московченка, який у той час також перебував у цій колонії, Віктор Янукович співпрацював з адміністрацією виправної установи.[127]

Удруге до кримінальної відповідальності Віктор Янукович був притягнутий за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ст. 102 КК УРСР й засуджений 8 червня 1970 року до 2 років позбавлення волі. Але при цьому з невідомих зараз причин досудове слідство й розгляд справи в суді тяглися 9 місяців. За свідченням одного з приятелів Віктора Януковича Олександра Мартиненка, під час інциденту була присутня якась дівчина, яку Віктор Янукович начебто захистив від п'яних залицянь. Побутує легенда, що начебто справа насправді порушувалася за зґвалтування відповідно до статті 118 КК УРСР, але завдяки співпраці Януковича з «органами» буцімто зникла заява потерпілої, а справа була перекваліфікована[3].

У грудні 1978 року судимості Януковича ухвалою Президії Донецького обласного суду були визнані безпідставними. Це стало можливим завдяки зверненню до Донецького обласного суду космонавта Георгія Берегового, депутата Верховної ради СРСР[128].

Обставини цих справ суперечливо висвітлюються низкою засобів масової інформації.

2004 року до Донецька були скликані журналісти для прояснення ситуації із судимостями прем'єра, та голова Донецького апеляційного суду Олександр Кондратьєв не пред'явив журналістам нічого, крім наївного запитання: «У вас що, є підстави мені не вірити?»[129]

2006 року була заведена кримінальна справа за фактом фальсифікації постанов суду про зняття судимостей з Віктора Януковича. Проте вона була закрита за відсутністю складу злочину у липні 2006 року[130]. 8 лютого 2005 Донецька обласна прокуратура, за вказівкою Генпрокуратури України, відновила розслідування у справі про можливі фальсифікації при знятті судимостей з Віктора Януковича. У липні 2005 року в ході перевірки, проведеної Донецькою обласною прокуратурою, було встановлено, що протягом 2002—2004 років співробітниками Донецького обласного апеляційного суду були підроблені дві постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року про скасування стосовно Віктора Януковича вироків народного суду Єнакієве за ст. 141 ч. 2 («грабіж, пов'язаний з насильством») і ст. 102 («свідоме нанесення тілесних ушкоджень»). Експертиза, проведена Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Керування МВС у Донецькій області, як і наступна, проведена Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України, факт фальсифікації архівної справи № 386 Р-3410 підтвердила. Зокрема, у висновках обох експертиз відзначалося, що сторінки з постановами, що відрізняються складом паперу від інших сторінок, вставлені у справу після її розшивання, підпис судді Віталія Хованського, який вивчав справу Януковича, підроблений іншою особою. У жовтні 2005 року, однак, розслідування було припинено «у зв'язку з відсутністю складу злочину» — слідчим органам так і не вдалося виявити оригінали фальсифікованих документів, а склад злочину за ст. 366 ч.2 КК України припускає підробку винятково оригіналів.[5] Віталій Бойко, головуючий у президії Донецького обласного суду того часу, а згодом голова Верховного Суду України, не раз заявляв, що особисто підписав постанови суду про зняття судимостей.


Звання, посади, нагороди
Президент Національного олімпійського комітету України (грудень 2002 — червень 2005).
Член Президії НАНУ
Дійсний член АЕНУ. Член-кореспондент Транспортної академії України.
Заслужений працівник транспорту України (жовтень 1995).
Член Антикризового центру (листопад 2003 — червень 2005).
Заслужений працівник транспорту України (1995)[131]
Почесний громадянин м. Димитрова Донецької області (2006)[132][недієве посилання]
Почесний громадянин Єнакієвого[133]
Знак «Шахтарська доблесть» III, II, I ступеня.
Знак «Шахтарська слава» III, II, I ступеня.
Почесна грамота Кабінету Міністрів України (липень 2000).
Орден «За заслуги» III ступеня (1998)[134], II ступеня (2000)[135], I ступеня (2002)[136]
Орден Святого преподобного Нестора-літописця Києво-Печерського (1998).
Орден Святого князя Володимира (1998).
Орден Святого Даниїла Московського.
Золота медаль Міжнародної федерації хокею (2003)[137][138]
Олімпійський орден МОК (2007).[139][недієве посилання]
23 липня 2010 Предстоятель РПЦ Кирил вручив Президентові України вищу нагороду Російської Православної Церкви — Орден РПЦ Святого рівноапостольного Князя Володимира I ступеня «за увагу до трудів зі зміцнення православ'я в Україні та у зв'язку з 60-річчям з дня народження»[140].
Орден Дорогоцінного жезла (Монголія, червень 2011)[141]
Орден Святого Месропа Маштоца (Вірменія, 30 червня 2011)[142][143]
Національний орден Хосе Марті (Куба, жовтень 2011)[144]
Псевдонаукові ступені та неіснуючі нагороди

Янукович має чисельні наукові та псевдо-наукові ступені[145].
Свого часу Янукович вказував у своїй біографії, що є членом Каліфорнійської міжнародної академії науки, освіти, індустрії та мистецтв. Як з'ясувалося, такого наукового закладу не існує в природі[145].
«Кембриджський міжнародний центр» нагородив В.Януковича медаллю — відзнакою за його наукові проекти та їхнє успішне втілення у Донецькому регіоні. За рішенням Кембриджського Центру його було нагороджено званням «людина року» в номінації «місцевий економічний розвиток» за 2000 рік і включено до річного видання Міжнародного Біографічного Центру. В той же час доктор Джейк Рейнольдз — заступник директора Програми з промисловості Кембриджського університету, яка займається різноманітними проектами для промисловців, підприємців, економістів тощо, заявив: «Я особисто ніколи не чув про Кембриджський міжнародний центр. Ви можете зв'язатися з університетським центром міжнародних відносин. Однак, я не знаю про існування на цьому факультеті жодних програм висунення на нагороди».[146]
9 липня 2008 року, у день народження Віктора Януковича, російська громадська організація «Національний комітет громадських нагород» ухвалила рішення про нагородження його орденом Святого князя Олександра Невського І ступеня «за видатні заслуги і величезний особистий внесок у зміцнення економічного і культурного співробітництва між Росією та Україною». Про це повідомлялося на офіційному сайті Віктора Януковича. У державному реєстрі Російської Федерації ця нагорода зареєстрована під №042.[147] Але вже 24 вересня 2008 року Генеральна прокуратура Росії повідомила про те, що "Генеральною прокуратурою Росії і ФСБ Росії разом із ФНС Росії, Мін'юстом Росії, Геральдичною Радою при президенті Росії виявлені порушення закону в діяльності Академії проблем безпеки, оборони та правопорядку та автономної некомерційної організації «Національний комітет громадських нагород», «Академією і Національним комітетом усупереч чинному законодавству засновані 73 види ідентичних державним нагород, у тому числі ордена, медалі, нагрудні знаки, встановлені учені ступені». Таким чином Орден Святого князя Олександра Невського, яким був нагороджений лідер Партії регіонів Віктор Янукович, визнаний недійсним[148].



Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Переглядів: 477 | Додав: Vivat_Jus | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz