Юридична допомога
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Архів записів

Друзі сайту

Пошук

Пошук

Вітаю Вас, Гість · RSS 29.03.2024, 17:56

Головна » 2011 » Листопад » 13 » Право
05:33
Право

Пра́во — це система загальних загальнообов`язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Термін Пра́во вживається у наступних значеннях:

1. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін..

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. // Мати у своїй владі. // Перевага, привілей, надані кому-, чому-небудь. // Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов'язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу і т. ін. Наприклад:
Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.
Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, що його прийнято парламентом.
Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.
Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.
Право першої ночі — середньовічний звичай, згідно з яким феодал міг узяти до себе дружину свого васала в першу ніч після весілля.
Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.
Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.
Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.

5. Наука, юриспруденція.

Право є принцип дотримання священної рівноваги світу. Право виникає лише у момент його порушення як вимога (суспільний моральний чи державний законний імператив) повернення світу до рівноважного стану. (Михалко Скаліцкі (с))Зміст [сховати]
1 Розуміння права
1.1 Об'єктивне право
1.1.1 Джерела права
1.1.2 Форми права
1.2 Суб'єктивне право
1.3 Природне право
1.4 Право як наука
2 Принципи права
3 Функції права
4 Система права
4.1 Галузі права
5 Публічне та приватне право
5.1 Публічне право
5.2 Приватне право
6 Див. також
7 Література
8 Посилання
9 Джерела

[ред.]
Розуміння права
[ред.]
Об'єктивне право

Пра́во (право в об'єктивному розумінні) — система встановлених та охоронюваних державою загальнообов'язкових, формально визначених норм (правил), що врегульовують найважливіші суспільні відносини. Вони мають повноваження визнавати правомірними чи неправомірними певні діяння (дії або бездіяльність), дозволяють або забороняють певні відносини між людьми і об'єднаннями, забезпечують методи гарантування справедливих відносин, прав і свобод людей і їхніх об'єднань, і забезпечують відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

У розвинутих суспільствах право пов'язане з державою і не може існувати окремо від нього, оскільки його загальнообов'язковість забезпечується заходами державного впливу, а самі норми як правило приймаються, змінюються або скасовуються тільки державними органами. У суспільствах, де державна влада відсутня чи її вплив дуже слабкий, правові взаємини можуть регулюватися встановленими традиціями, релігією.

У свою чергу держава не може існувати без права, тому що нормами права регулюються державний лад, а це форма правління держави, її територіальний устрій, політичний режим. А також організація і порядок діяльності державних органів, міри покарання за невиконання обов'язкових указівок держави, а також інші суспільні відносини, важливі для існування держави.
[ред.]
Джерела права

Право має такі джерела:
Правовий звичай;
Релігійно-правові норми;
Правовий прецедент;
Нормативно-правовий акт;
Нормативний договір;
Міжнародно-правовий акт.
[ред.]
Форми права

Існують такі форми права як:
нормативно-правий акт — це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим органом у встановленій формі, який містить правові норми, що врегульовують певну групу однорідних суспільних відносин;
правовий прецедент — це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов'язковим правилом для розв'язання подальших аналогічних випадків;
правовий санкціонований (узаконений) звичай — це звичай, який у практиці суспільних відносин існував як неписане правило незалежно від волі держави, але з часом був санкціонований (узаконений) державою і став офіційним правилом;
нормативний договір — це договір, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб'єктів правовідносин, що передбачає встановлення прав і обов'язків, що забезпечуються державою;
індивідуальний правовий акт — це індивідуальний правовий припис, що виступає засобом реалізації нормативних актів уповноваженими органами у конкретних випадках правовідносин;
правова доктрина — це ідеї чи принципи, розроблені вченими з метою удосконалення правового регулювання суспільних відносин і визнані державою як обов'язкові;
[ред.]
Суб'єктивне право

Пра́во (право в суб'єктивному розумінні) - це міра можливої поведінки особи, визначена правовими актами повноваження конкретної особи - суб'єкта правовідносин на певні діяння (дія або бездіяльність) та цінності.
[ред.]
Природне право

Розрізняють таке поняття як природне право, тобто мається на увазі сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватися взаємовідносини між людьми, а тому є вічними та незмінними, як сама природа.

Оригінальне розуміння феномена "природного права" запропоновано українським правознавцем О.М.Костенком. Згідно з розроблюваною ним доктриною натуралістичної юриспруденції, "природне право" - це природні закони суспільного життя людей, які мають втілюватися у законодавстві і правовій культурі людей. Закони "природного права" не є вічними і незмінними, вони змінюються разом із зміною і розвитком самої природи суспільного життя людей. Це означає, що ті природні закони, які були притаманні, наприклад, первісному суспільству вже не є природними для сучасного суспільства - вони стають для нього протиприродними, бо змінилася природа самого суспільства. Так само як природа людського суспільства не є незмінною, не є "вічними і незмінними" і закони "природного права".
[ред.]
Право як наука

Право ще розуміють як науку та дисципліну, що вивчають систему встановлених та охоронюваних державою загальнообов'язкових, формально визначених норм (правил), що врегульовують найважливіші суспільні відносини.
[ред.]
Принципи права

Принципи права — це аксиоматичні поняття на яких будується і функціонує правова система.

Загальні принципи права:
Принцип свободи — право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної;
Принцип справедливості — право виступає як міра справедливості;
Принцип рівності — це рівність усіх перед законом, рівність прав і обов'язків, незалежно від національної релігійної й іншої приналежності, службового й іншого положення, рівна відповідальність перед законом;
Принцип гуманізму — це право на життя, здоров'я, особисту волю і безпеку, право на охорону своєї честі і репутації, недоторканість особи й ін;
Принцип демократизму — означає, що право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню і представницьку демократію;
Принцип законності — виражається у вимогах а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом; в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

Серед основних принципів права деякі вчені називають правові презумпції та аксіоми.

Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.
[ред.]
Функції права

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами

За сферою правового впливу розрізняють такі функції:
економічна — регулювання економічних відносин;
політична — регулювання політичних відносин;
ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;
екологічна — регулювання відносин природокористування;
культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:
нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;
інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;
комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;
орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;
виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;
захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером впливу:
статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;
установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;
інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;
охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою на яку поширюються функції права:
загальноправова;
міжгалузева;
галузева;
правовий інститут;
норма права.
[ред.]
Система права

Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права [1].

Ознаки системи права
цілісне структурне утворення, що характеризується єдністю та узгодженістю складових елементів;
розкриває внутрішню умову організації системи права, співвідношення її структурних елементів;
має об’єктивних характер, відображає реальний стан суспільних відносин.
[ред.]
Галузі права

Система права поділяється на галузі залежно від предмету та методу правового регулювання. Таким чином галузь права — це система правових норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя. В Україні існують такі галузі права: Цивільне право, Сімейне право, Кримінальне право, Земельне право, Міжнародне право, Господарське право, Фінансове право тощо. Галузь права може включати в себе підгалузі, наприклад: Корпоративне право - підгалузь Господарського права, Право інтелектуальної власності - підгалузь Цивільного права; Банківське право та Бюджетне право - підгалузі Фінансового права; тощо.
[ред.]
Публічне та приватне право

Традиційно правові норми поділяють на норми публічного та норми приватного права.
[ред.]
Публічне право

Публічне право — це система правових норм, що врегульовують відносини між державними органами, а також між державою та особою і суспільством, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади. До публічного права відносяться такі галузі як: конституційне право, адміністративне право, фінансове право, кримінальне право, екологічне право, конституційне процесуальне право, адміністративне процесуальне право, кримінальне процесуальне право, кримінальне виконавче право, цивільне процесуальне право, господарське процесуальне право, інформаційне право.
[ред.]
Приватне право

Приватне право — це система правових норм, що врегульовують відносини між фізичними та юридичними особами. До приватного права відносяться такі галузі як: цивільне право.
[ред.]
Див. такожПраво
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:42, 6 листопада 2011; 193.164.92.202 (обговорення)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)


Пра́во — це система загальних загальнообов`язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Термін Пра́во вживається у наступних значеннях:

1. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін..

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. // Мати у своїй владі. // Перевага, привілей, надані кому-, чому-небудь. // Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов'язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу і т. ін. Наприклад:
Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.
Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, що його прийнято парламентом.
Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.
Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.
Право першої ночі — середньовічний звичай, згідно з яким феодал міг узяти до себе дружину свого васала в першу ніч після весілля.
Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.
Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.
Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.

5. Наука, юриспруденція.

Право є принцип дотримання священної рівноваги світу. Право виникає лише у момент його порушення як вимога (суспільний моральний чи державний законний імператив) повернення світу до рівноважного стану. (Михалко Скаліцкі (с))Зміст [сховати]
1 Розуміння права
1.1 Об'єктивне право
1.1.1 Джерела права
1.1.2 Форми права
1.2 Суб'єктивне право
1.3 Природне право
1.4 Право як наука
2 Принципи права
3 Функції права
4 Система права
4.1 Галузі права
5 Публічне та приватне право
5.1 Публічне право
5.2 Приватне право
6 Див. також
7 Література
8 Посилання
9 Джерела

[ред.]
Розуміння права
[ред.]
Об'єктивне право

Пра́во (право в об'єктивному розумінні) — система встановлених та охоронюваних державою загальнообов'язкових, формально визначених норм (правил), що врегульовують найважливіші суспільні відносини. Вони мають повноваження визнавати правомірними чи неправомірними певні діяння (дії або бездіяльність), дозволяють або забороняють певні відносини між людьми і об'єднаннями, забезпечують методи гарантування справедливих відносин, прав і свобод людей і їхніх об'єднань, і забезпечують відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

У розвинутих суспільствах право пов'язане з державою і не може існувати окремо від нього, оскільки його загальнообов'язковість забезпечується заходами державного впливу, а самі норми як правило приймаються, змінюються або скасовуються тільки державними органами. У суспільствах, де державна влада відсутня чи її вплив дуже слабкий, правові взаємини можуть регулюватися встановленими традиціями, релігією.

У свою чергу держава не може існувати без права, тому що нормами права регулюються державний лад, а це форма правління держави, її територіальний устрій, політичний режим. А також організація і порядок діяльності державних органів, міри покарання за невиконання обов'язкових указівок держави, а також інші суспільні відносини, важливі для існування держави.
[ред.]
Джерела права

Право має такі джерела:
Правовий звичай;
Релігійно-правові норми;
Правовий прецедент;
Нормативно-правовий акт;
Нормативний договір;
Міжнародно-правовий акт.
[ред.]
Форми права

Існують такі форми права як:
нормативно-правий акт — це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим органом у встановленій формі, який містить правові норми, що врегульовують певну групу однорідних суспільних відносин;
правовий прецедент — це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов'язковим правилом для розв'язання подальших аналогічних випадків;
правовий санкціонований (узаконений) звичай — це звичай, який у практиці суспільних відносин існував як неписане правило незалежно від волі держави, але з часом був санкціонований (узаконений) державою і став офіційним правилом;
нормативний договір — це договір, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб'єктів правовідносин, що передбачає встановлення прав і обов'язків, що забезпечуються державою;
індивідуальний правовий акт — це індивідуальний правовий припис, що виступає засобом реалізації нормативних актів уповноваженими органами у конкретних випадках правовідносин;
правова доктрина — це ідеї чи принципи, розроблені вченими з метою удосконалення правового регулювання суспільних відносин і визнані державою як обов'язкові;
[ред.]
Суб'єктивне право

Пра́во (право в суб'єктивному розумінні) - це міра можливої поведінки особи, визначена правовими актами повноваження конкретної особи - суб'єкта правовідносин на певні діяння (дія або бездіяльність) та цінності.
[ред.]
Природне право

Розрізняють таке поняття як природне право, тобто мається на увазі сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватися взаємовідносини між людьми, а тому є вічними та незмінними, як сама природа.

Оригінальне розуміння феномена "природного права" запропоновано українським правознавцем О.М.Костенком. Згідно з розроблюваною ним доктриною натуралістичної юриспруденції, "природне право" - це природні закони суспільного життя людей, які мають втілюватися у законодавстві і правовій культурі людей. Закони "природного права" не є вічними і незмінними, вони змінюються разом із зміною і розвитком самої природи суспільного життя людей. Це означає, що ті природні закони, які були притаманні, наприклад, первісному суспільству вже не є природними для сучасного суспільства - вони стають для нього протиприродними, бо змінилася природа самого суспільства. Так само як природа людського суспільства не є незмінною, не є "вічними і незмінними" і закони "природного права".
[ред.]
Право як наука

Право ще розуміють як науку та дисципліну, що вивчають систему встановлених та охоронюваних державою загальнообов'язкових, формально визначених норм (правил), що врегульовують найважливіші суспільні відносини.
[ред.]
Принципи права

Принципи права — це аксиоматичні поняття на яких будується і функціонує правова система.

Загальні принципи права:
Принцип свободи — право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної;
Принцип справедливості — право виступає як міра справедливості;
Принцип рівності — це рівність усіх перед законом, рівність прав і обов'язків, незалежно від національної релігійної й іншої приналежності, службового й іншого положення, рівна відповідальність перед законом;
Принцип гуманізму — це право на життя, здоров'я, особисту волю і безпеку, право на охорону своєї честі і репутації, недоторканість особи й ін;
Принцип демократизму — означає, що право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню і представницьку демократію;
Принцип законності — виражається у вимогах а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом; в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

Серед основних принципів права деякі вчені називають правові презумпції та аксіоми.

Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.
[ред.]
Функції права

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами

За сферою правового впливу розрізняють такі функції:
економічна — регулювання економічних відносин;
політична — регулювання політичних відносин;
ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;
екологічна — регулювання відносин природокористування;
культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:
нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;
інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;
комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;
орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;
виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;
захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером впливу:
статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;
установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;
інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;
охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою на яку поширюються функції права:
загальноправова;
міжгалузева;
галузева;
правовий інститут;
норма права.
[ред.]
Система права

Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права [1].

Ознаки системи права
цілісне структурне утворення, що характеризується єдністю та узгодженістю складових елементів;
розкриває внутрішню умову організації системи права, співвідношення її структурних елементів;
має об’єктивних характер, відображає реальний стан суспільних відносин.
[ред.]
Галузі права

Система права поділяється на галузі залежно від предмету та методу правового регулювання. Таким чином галузь права — це система правових норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя. В Україні існують такі галузі права: Цивільне право, Сімейне право, Кримінальне право, Земельне право, Міжнародне право, Господарське право, Фінансове право тощо. Галузь права може включати в себе підгалузі, наприклад: Корпоративне право - підгалузь Господарського права, Право інтелектуальної власності - підгалузь Цивільного права; Банківське право та Бюджетне право - підгалузі Фінансового права; тощо.
[ред.]
Публічне та приватне право

Традиційно правові норми поділяють на норми публічного та норми приватного права.
[ред.]
Публічне право

Публічне право — це система правових норм, що врегульовують відносини між державними органами, а також між державою та особою і суспільством, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади. До публічного права відносяться такі галузі як: конституційне право, адміністративне право, фінансове право, кримінальне право, екологічне право, конституційне процесуальне право, адміністративне процесуальне право, кримінальне процесуальне право, кримінальне виконавче право, цивільне процесуальне право, господарське процесуальне право, інформаційне право.
[ред.]
Приватне право

Приватне право — це система правових норм, що врегульовують відносини між фізичними та юридичними особами. До приватного права відносяться такі галузі як: цивільне право.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Переглядів: 1363 | Додав: Vivat_Jus | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Безкоштовний хостинг uCoz