Право працівника на оплату праці - 25 Листопада 2011 - Юридична допомога
Юридична допомога
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Форма входу

Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Архів записів

Друзі сайту

Пошук

Пошук

Вітаю Вас, Гість · RSS 06.12.2016, 13:16

Головна » 2011 » Листопад » 25 » Право працівника на оплату праці
14:59
Право працівника на оплату праці

Право працівника на оплату праці


Конституція України гарантує кожному громадянину право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є Закон України "Про оплату праці" та Кодекс законів про працю України.

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Слід зазначити, заробітна плата, у розумінні цього Закону, – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків).

Вона може встановлюватись як у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників так і посадових окладів для службовців.

Також, до заробітної плати належать винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Це можуть бути доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Слід зазначити, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати доводяться до відома працівника при укладанні трудового договору (контракту).

Проте, у разі зміни діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Заробітна плата працівників підприємств повинна виплачуватись у грошових знаках, що мають законний обіг на території України.

Однак, як виняток, колективним договором, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць.

Також, вона повинна виплачуватись працівникам регулярно в робочі дні, але не рідше двох разів на місяць.

У випадку, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

Лише за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Слід зазначити, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Крім того, забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Проте, у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п’ятдесяти відсотків заробітної плати.

Однак, це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт та при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомляти працівника про загальну суму заробітної плати, про розміри і підстави утримань заробітної плати та суму заробітної плати, що належить до виплати.

Також необхідно відзначити, що законодавством встановлений обов’язок власника або уповноваженого ним органу провести повний розрахунок з працівником у разі його звільнення.

Так, у разі розірвання трудового договору власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення виплатити працівнику всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації.

Слід відмітити, що регулювання оплати праці забезпечується двома способами - державне та договірне регулювання оплати праці.

Держава забезпечує право на оплату праці працівника шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці, встановлює права, гарантії, компенсації та відповідальність за порушення законодавства про оплату праці.

Так, відповідно до Закону України "Про оплату праці" держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Слід відмітити, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" розмір мінімальної заробітної плати з 1 грудня 2008 року становить 605 гривень на місяць.

Крім того, Кодексом законів про працю України та Законом України "Про оплату праці" передбачені норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою; при скороченій тривалості роботи тощо і такі гарантії для працівників, як оплата щорічних відпусток; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; при підвищенні кваліфікації, перекваліфікації або навчанні інших спеціальностей; для донорів тощо, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень.

Слід зазначити, що ці норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

В свою чергу договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Так, угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо: нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.

Найбільш повно договірний спосіб регулювання оплати праці розкривається в колективному договорі, який укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

У колективному договорі можуть встановлюватись форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.

Зазначені умови колективного договору повинні визначатись з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, оскільки, умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і тому їх забороняється включати до договорів і угод.

Доцільно звернути увагу і на те, що власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Такі питання власник або уповноважений ним орган вирішує разом з виборним органом первинної профспілкової організації, який діє на підприємстві, в установі або організації.

Крім того слід зазначити, що Конституція України гарантує право кожному громадянину на звернення до суду за вирішенням порушених прав.

Тому, у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Також слід відмітити, що за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Провідний спеціаліст
Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Олена Михайлівна Взводова

Джерело - http://www.minjust.gov.ua/0/17831
Переглядів: 297 | Додав: Vivat_Jus | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz